Вчительська робота, яка раніше викликала інтерес, перетворилася на сірі будні? Зникла мотивація? Дистанційка лякає? Освітні досягнення не радують, колеги дратують, а складні завдання викликають страх? Можливо, у вас синдром професійного вигорання. Це серйозне і небезпечне «захворювання», від якого не застрахований ніхто. Як його попередили та «лікувати», розповідали, 8 лютого на практичному занятті для керівників гуртків Наталія Ніколайчук, консультант ЦПРПП та Марія Грушкова, практичний психолог ПНВО.
Професійне вигорання освітянської особистості носить суто індивідуальний характер. Його причинами є поєднання комбінації суб’єктивних та об’єктивних чинників, які залежать від особистісних якостей людини, індивідуальної системи професійного розвитку та соціальної взаємодії. Керівникам гуртків запропоновано використовувати технічні перерви, тайм-аути, ділові ігри для збереження психічного і фізичного здоров’я; оволодіти вміннями і навичками саморегуляції, релаксації, розширити коло спілкування за межі професійного, підтримувати хорошу фізичну форму, змінювати види діяльності на непрофесійні.
Маємо надію, що цілеспрямована профілактика професійного вигорання допоможе педагогам уникнути складних наслідків. Чим довше людина накопичує внутрішнє напруження, тим яскравіше проявляється вигорання. Самостійно справитися з синдромом, що проявився в повну силу, педагогу практично нереально. І замість гордості за успішну професійну кар’єру, з’являється відчуття спустошеності і втраченого часу. Тому пряма відповідальність кожного фахівця — відстежувати у себе подібні симптоми і вживати необхідних заходів на ранніх стадіях.
